Не всі діти говорять про те, що їх турбує. Не кожна дитина може пояснити, чому їй важко, що її засмучує або чому вона раптом стала дратівливою, замкнутою чи байдужою до того, що раніше цікавило.
Іноді внутрішні переживання проявляються не словами, а поведінкою: дитина частіше сперечається, гостро реагує на зауваження, уникає спілкування, втрачає інтерес до навчання або починає відкладати навіть звичні справи.
Важливо пам’ятати: поведінка дитини не завжди розповідає про її справжні наміри, але може підказувати, що їй потрібна увага.

Що може зробити дорослий?

1. Не поспішати з висновками.
За словами «не хочу», «відчепіться», «мені байдуже» можуть стояти втома, розчарування, невпевненість, образа або труднощі, про які дитина поки не вміє розповісти. Не варто відразу називати її лінивою, невдячною чи неслухняною.

2. Спочатку спробувати зрозуміти, а потім вимагати змін.
Замість «Що з тобою знову не так?» можна запитати: «Я помічаю, що останнім часом тобі важче. Щось змінилося?», «Що зараз найбільше тебе турбує?», «Чим я можу допомогти?».
Не потрібно вимагати негайної відповіді. Іноді дитині необхідно трохи часу, щоб наважитися на розмову.

3. Не знецінювати дитячі переживання.
Фрази «це дрібниці», «у твоєму віці проблем немає», «нічого страшного не сталося» можуть змусити дитину замовкнути. Для дорослого певна ситуація може здаватися незначною, але для дитини вона може бути справді складною.
Визнати переживання — не означає погодитися з будь-якою поведінкою. Можна прийняти почуття дитини й водночас чітко пояснити, які вчинки є неприпустимими.

4. Звертати увагу на зміни, а не лише на окремі вчинки.
Важливо помічати, якщо дитина тривалий час поводиться не так, як зазвичай: віддаляється від близьких, втрачає інтерес до звичних занять, постійно скаржиться на втому, має помітні труднощі зі сном або навчанням.
Такі зміни не обов’язково свідчать про психологічну проблему, але є приводом спокійно з’ясувати, що відбувається, і за потреби звернутися по фахову допомогу.

І батькам, і вчителям важливо пам’ятати
Дитина потребує не лише контролю, оцінок, правил і вимог. Їй також важливо знати, що поруч є дорослий, до якого можна звернутися без страху бути висміяною, приниженою чи засудженою.
Іноді найважливіше, що може зробити дорослий, — не дати готову пораду, а уважно вислухати, поставити запитання й допомогти знайти вихід із ситуації.
Якщо труднощі не минають, посилюються або суттєво впливають на повсякденне життя дитини, варто звернутися до практичного психолога. Не потрібно чекати, поки ситуація стане критичною.
Психологічна підтримка починається з уваги до дитини, поваги до її переживань і готовності дорослого бути поруч.