Мотивація – заохочування до дії. Причина, через яку ми робимо зусилля, долаємо труднощі, прагнемо того, що нас приваблює. Відомо, що мотивація має вирішальне значення у зрілому віці. Діти не відрізняються від дорослих настільки, як ми думаємо. Вони теж потребують істинної мотивації до діяльності, розвитку, боротьби з труднощами, навчання тощо. Дитині мало наказати, мало доручити щось. Хоча це просто і швидко – використати переваги дорослого та… крикнути: «Роби уроки!», але не тут зароджується дитяча мотивація. Навпаки, накази, сухі вказівки, команди, тиск – це руйнівники мотивації. Вони можуть дати бажаний ефект, але на певний час, поверхово. Паралельно руйнуючи справжню, глибоку і міцну внутрішню мотивацію, завдяки якій дитина, як і дорослий, залучається до праці з власної волі з бажання чи почуття відповідальності.
Використовуючи псевдомотиваційні стратегії, ми руйнуємо реальну мотивацію дитини. Довгостроковий ефект у результаті виявляється контрпродуктивним і протилежним задуманому: замість дитини, яка самостійно дбає про виконання обов’язків, що прекрасно розвивається, із задоволенням приймає виклики, ми отримуємо дитину, якій нічого не хочеться. “Як я над ним не стою і не контролюю, він все одно не виконує завдання”, – скаржаться батьки. «Здібний, але лінивий», – кажуть вчителі. «Все розуміє», «Не має амбіцій», «Поводиться як дворічна дитина», – журяться всі навколо.
Як мотивувати дітей? Ви можете лише заохочувати та підтримувати дітей, щоб змогла прокинутися їхня власна, внутрішня мотивація. Тримайтеся далі від дій, які внутрішню мотивацію підштовхують там, де це зовсім не доступно. Дітям властивий великий інтерес до світу та допитливість. Їхня мотивація до навчання, прийняття викликів, отримання знань і навичок якраз і випливає з цієї живої цікавості. Схвалення, прийняття, свобода, повага підтримують та розвивають мотивацію. Проблема в тому, що те, що руйнує мотивацію, часто сприймається як те, що її зміцнює. Розгляньмо найбільші руйнівники мотивації, щоб не сплутати їх із підтримкою чи стимулом, заохоченням, навіть якщо вони (начебто) ефективні.
Руйнівники мотивації
Нагороди. Так, це руйнівники внутрішньої мотивації. “Якщо ти зробиш ці завдання з математики, то отримаєш гроші на кишенькові витрати”. Така стратегія призводить до того, що дитина починає вживати заходів лише чи насамперед заради нагороди. Це як робота виключно заради грошей. Не плутайте, однак, нагороду із визнанням. Повага та захоплення зусиллями, які дитина вкладає у виконання завдання, є найбільш доцільними.
Покарання. Воно демотивує так само як і нагороди, сприяє тому, що дитина починає діяти в основному так, щоб уникнути покарання, а її внутрішня мотивація зникає. Але не плутайте покарання із наслідками. Іноді їх важко відрізнити, проте це є суттєвою різницею. Наслідок – це прямий результат дії (або її відсутності). “Якщо не зробиш домашню роботу, то не отримаєш морозива” – це покарання. “Якщо не зробиш домашню роботу, то підеш у школу непідготовленим” – це наслідок.
Погрози та шантаж – працюють так само як і покарання: викликають страх, який займає місце мотивації.
Викликане почуття провини, яке часто ми плутаємо із почуттям відповідальності. Почуття провини демотивує, тому що з ним нічого не можна зробити, це емоційне покарання. Відповідальність – це інструмент до роботи, подальших дій з усвідомленням наслідки.
Відсутність сенсу та мети. Діти, як і дорослі, не люблять робити те, у чому не бачать сенсу. Вимушеність таких дій (наприклад, переписування даних з однієї комп’ютерної програми до іншої) породжує в нас глибоке відчуття втрати часу, провокуючи появу гніву та розчарування.
Діти із задоволенням роблять зусилля, якщо вони знають, чому воно послужить. Роль дорослого в тому і полягає, щоб розкрити значення поставленого завдання. При цьому «Вчи англійську, бо без неї ти не
знайдеш жодної роботи» для дитини не має ні сенсу, ні значення, тому що вона не може охопити своєю дитячою свідомістю таку далеку за часом перспективу. «Вчи англійську мову, щоб ти міг прочитати інструкцію до нової комп’ютерної гри, яку надіслала тітка з Лондона» – це і мета, і сенс, і якраз відповідає розумінню юного створення.
Незрозуміле завдання. Як я можу щось зробити, якщо не знаю, що мені робити? Розуміння суті завдання є основним кроком для його виконання, і це саме ми, дорослі, маємо про це подбати.
Нечесна поведінка стосовно дитини. Наприклад, застосування подвійних стандартів – доросла людина має право бути втомленою, провести поганий день або просто іноді розслабитися, тоді як від дитини завжди потрібні хороший фізичний і психоемоційний стан і повна безвідмовність. Нечесним щодо дитини також буде порушення цього слова.
Тиск. Має багато «облич», і кожне з них демотивує. Поспіх, примус, погрози, шантаж, конкуренція. Покарання та нагороди також є своєрідним тиском.
Руйнування почуття власної гідності. Наприклад, порівняння з іншими, висміювання, ігнорування проблем та інтересів дитини, а також негативна оцінка її як людини. «Ти лінивий», «Сергія робить це краще» та інші оціночні судження такого типу відбирають бажання докладати зусиль і віри в те, що можна впоратися з
поставленим завданням. Також руйнівно діє протиставлення з позиції піднесення світу дорослих над світом дитини, показуючи, що справи дорослих важливі, а справи дитини немає, ігнорування і зневага до того, що важливо для маленької людини.
Виручка та поблажки. Це завуальовані руйнівники почуття власної гідності. Такі дії, з одного боку, дають послаблення, можливість полінуватися, знімають із дитини будь-яку відповідальність, а з іншого – є прихованим невербальним посилом «Ти не впораєшся, ти поганий, я тебе набагато кращий». Страх
невдачі та невіра у власні сили – це сильні якорі, які тримають нас на місці і не дозволяють рухатися вперед.
Відсутність розуміння та емпатії (усвідомленого співпереживання). Діти, як і дорослі, мають свої слабкості та обмеження. Їх небажання і неприязнь до якоїсь дії часто приймаються за лінь чи неповагу, тим часом вони можуть бути наслідком, наприклад, поганого самопочуття, хвороби чи стресу.
Щоб уникнути у повсякденному житті цих небезпечних рифів, варто знати про їх існування і кожну нашу дію щодо дитини звіряти з описаним вище. Основою всього є емпатія! Потрібно уникати поведінки
стосовно дітей, яку б ми не хотіли відчути на собі. Якщо зірвалися чи припустилися помилки, перепросіть і поговоріть з дитиною щиро і відверто.
Наталія Львова