ааа

Учениця 8-А класу Юлія Жосан розповіла свою сімейну історію до Дня Перемоги

“Ніхто не забутий, ніщо не забуте”, – так завжди кажуть мої батьки в ці дні.
Про Другу світову війну 1939-1945 років ми знаємо за фільмами, книгами та розповідями наших дідусів і бабусь. У нашій країні немає жодної родини, яка б не постраждала від війни. Мільйони людей втратили близьких, залишили на дорогах війни своє життя або силу, молодість і здоров’я. Серед них були і мої прадіди, які героїчно билися, захищаючи свою Батьківщину від ворогів.
Однак, найбільше запало мені в душу історія про мою прабабусю – Максимовську Анастасію Потапівну. Вона народилася у 1905 році, пережила суворі роки революції та Першої світової війни, страшні голодомори та репресії.
На початку Другої світової війни німецькі загарбники вивезли мою прабабусю до жіночого концтабору у Східній Німеччині. Це були найстрашніші роки її життя!
Жінки жили в холодних бараках, працювали, як раби, і ввечері падали на нари без сил. Часто їм доводилося харчуватися лободою й картопляною шкіркою. Постійно хотілося їсти, аж голова йшла обертом від недоїдання й утоми. Фашисти людей не шкодували, били, принижували й катували. За будь-який непослух карали смертю. Убивали на очах у всіх інших, щоб залякати. Найстрашнішим випробуванням, за згадками прабабусі, був збір крові в ув’язнених табору для німецьких солдат. Після цього катування багато наших жінок уже не поверталося до бараку… Моя прабабуся Настя вижила!
Ці жахливі події, які вона згадувала зі сльозами на очах, залишили в її душі глибокі рани. Проте неймовірне щастя від визволення навесні 1945 року дало їй сили жити далі.
Моя прабабуся прожила довге, нелегке життя, але завжди залишалась життєрадісною та дякувала Богу за все, що мала. Її жага до життя подолала всі випробовування, які трапилися на її тернистому життєвому шляху.
Моя прабабуся є для мене найзначнішим прикладом в моєму житті. Вона сильна, але в той же час нескінченно добра, викликає в мені безмежну повагу й бажання наслідувати її приклад.
Історію прабабусі Насті розповіла мені моя бабуся Ганна, а я обов’язково розповім своїм дітям, бо “ніхто не повинен бути забутим, нічого не можна забути”!

ааа

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *